Застосування регуляторів росту на озимому ріпакови сприяє оптимальному розвитку рослин, інтенсивному розвитку кореневої системи, підвищенню морозостійкості під час перезимівлі.

Вирішальною умовою для нормальної перезимівлі рослин є добрий розвиток розетки при товщині кореневої шийки 8-10 мм, що дає змогу витримувати температури до мінус 15-18 °С. Важливим чинником для отримання оптимально розвинутих рослин перед входженням у зиму є строк сівби та інтенсивність росту висіяних сортів і гібридів.

В умовах виробництва часто доводиться відхилятися від оптимальних термінів у той чи інший бік. За ранніх строків сівби виникає небезпека переростання рослин і різке зниження їх зимостійкості. За пізніх – рослини до входження в зиму не встигають сформувати необхідну кількість листя й накопичити в точках росту достатню кількість цукрів, які забезпечують високу морозостійкість.

Оскільки кількість листків перед входженням у зиму визначає кількість стебел на рослині, то це, як правило, призводить до зниження урожаю.

Останнім часом найширшого застосування у якості ретардантів на ріпаку застосовують препарати із групи азолів: Талер, КЕ (тебуконазол 250 г/л) 0,5-0,75 л/га, Камзол, РК (метконазол 60 г/л) 0,75-1,25 л/га. Ці препарати затримують ріст рослин у довжину, при цьому не пригнічують процес фотосинтезу, стимулюють накопичення асимілянтів та інших поживних речовин у корені; знижують вміст вологи в рослинах, що підвищує їхню морозостійкість; стимулюють розвиток кореневої системи, а також розростання кореневих волосків. Крім того, ці ретарданти діють як фунгіциди проти збудників низки хвороб ріпаку.

.











Ретарданти, як і багато інших регуляторів росту, добре діють у ясну сонячну погоду під час активного росту рослин. В осінній період ретарданти застосовують залежно від стану посівів. Початок їх застосування визначається головним чином густотою стояння рослин. Регуляцію росту озимого ріпаку слід розпочинати у момент коли рослини починають затіняти одна одну. Так, якщо ріпак перебуває в стадії чотирьох і більше розвинутих справжніх листків, має кореневу шийку більше 4 мм, його рослини нормального зеленого кольору і спостерігається початок змикання рослин, посіви слід обробляти ретардантами для затримки росту стебла.

На посівах, де рослини мають менше ніж чотири листки, діаметр кореневої шийки до 4 мм, листя червоно­фіолетового забарвлення, а змикання не відбувається до середини вересня, необхідно вносити підтримувальну дозу азотних добрив нормою 20-30 кг д.р./га азоту з додаванням комплексних мікродобрив. Таке підживлення можна проводити і на полях, де ріпак висіяно у пізні строки. Застосування ретардантів на таких посівах може привести до того, що рослини не будуть мати достатньо розвиненої розетки (кількості листків) і, як наслідок, утворення меншої кількості пагонів на весні, що приведе до зниження урожайності.

Ретарданти можна з успіхом застосовувати і навесні: на посівах як озимого, так і ярого ріпаку – для профілактики від низки грибкових захворювань, з метою зменшення довжини стебла та попередження вилягання високорослих сортів і гібридів, створення оптимальних умов для роботи обприскувача, а також для стимулювання утворення додаткових бічних пагонів.

Оптимальний термін внесення ретардантів навесні – за висоти рослин 30 см і до початку бутонізації на головному пагоні. Обробку ретардантами можна поєднати із внесенням інсектицидів або гербіцидів. Дозу витрати препарату в межах рекомендованої норми встановлюють залежно від стану посівів. Обробка ріпаку завищеними дозами як восени, так і навесні неприпустима, оскільки рослини можуть сильно пригнічуватись, що приведе до зниження урожаю. Навесні ретарданти не рекомендується застосовувати під час посухи і в період із тривалими дощами.