Найбільш ефективним внесенням основних добрив є їх внесення у ґрунт. Хоча можливе листкове внесення азоту восени і навесні. Ріпак позитивно реагує на позакореневе внесення азоту аж до початку дозрівання. Він менш схильний до опіків, ніж зернові. Використовують карбамід 12 % концентрації до фази цвітіння, тобто 12 кг карбаміду на 100 л води. Всього вноситься 300 л/га або не більше N15. У фазі цвітіння слід зменшувати концентрацію до 5 % розчину і проводити обробітки у вечірній час. Отже, проводять два-три обприскування: за висоти рослин 10–15 см, у фазі бутонізації та цвітіння. Не рекомендується додавати азотні добрива до інсектицидів, які містять фосфорорганічні діючі речовини, оскільки вони нейтралізують їх дію.

Одночасно з карбамідом доцільно вносити сірчанокислий магній (5 кг на 100 л води) та мікроелементи, перш за все бор. Слід пам’ятати, що внесення великих норм сірковмісних добрив у фазі цвітіння може спричинити збільшення вмісту глюкозинолатів у насінні ріпаку.

При вирощуванні ріпаку важливе значення має забезпечення магнієм. Щоб одержати 2 т/га насіння ріпаку, необхідно 14-24 кг магнію на гектар. Особливо зростає потреба у магнію при формуванні врожайності вище 2 т/га. Вона становить 30-50 кг/га д.р.

Магній бере безпосередню участь у синтезі АТФ – носія енергії у рослинах. Він виконує важливу роль у процесі фотосинтезу, оскільки входить до складу хлорофілу, відповідає за асиміляцію СО2. Восени сприяє транспортуванню цукрів із листя до коренів, внаслідок чого формується потужніша коренева система. Підвищує вміст олії в насінні. Ознакою нестачі магнію є жовті, у деяких сортів червоні старші листки. Водночас прожилки залишаються зеленими. Іноді у весняний період листки стають плямистими.

Пошкоджені під час зимівлі рослини ріпаку швидко відростають при підживленні сірчанокислим магнієм (MgSO4). Магній з MgSO4 дуже швидко проникає до клітин навіть за низької температури. Він не токсичний для рослин, сприяє засвоєнню інших елементів живлення. Одночасно поліпшується забезпечення сіркою.

При формуванні високого врожаю ріпаку зростає значення сірки, яка може стати обмежуючим чинником у рості врожайності. Сірка входить до складу амінокислот, жирних кислот, вітамінів, бере участь у формуванні хлорофілу. За її нестачі гальмується синтез білка, сповільнюється ріст рослин, зменшується кількість стручків на рослині і насіння в стручках, погіршується якість насіння через зниження вмісту олії.

Сірка не зв’язується із частинками ґрунту і подібно до азоту може вимиватися, особливо на легких, бідних на гумус ґрунтах, що спричинює її нестачу для рослин. Найбільша потреба в сірці є від початку формування стебла до початку зав’язування стручків. Ріпак належить до найбільш вимогливих до сірки культур.

Ознаки нестачі сірки схожі на ознаки нестачі азоту, але з’являються особливо на молодих листках у формі хлорозу (світло-зелені, світло-жовті, іноді червоні), а також деформації листків у формі ложечки. Рослина відстає у рості, стручки деформовані.

Ріпак добре реагує на внесення як макро-, так і мікроелементів: марганець, бор, молібден та ін. Рослини ріпаку для формування 1 т насіння орієнтовно потребують 60-120 г бору, 10-40 г міді, 100-300 г марганцю, 1-2 г молібдену і 60-150 г цинку. Мають високу вразливість на нестачу бору і середню на марганець, молібден та цинк.

Ріпак — культура дуже чутлива до бору. Він важливий для ріпаку впродовж усієї вегетації. На ранніх фазах сприяє зміцненню кореневої системи, нагромадженню цукрів у кореневій шийці та її збільшенню. Найбільша потреба у цьому мікроелементі є до та під час цвітіння, тому саме в ці фази розвитку рослин спостерігається нестача бору. Бор у рослинах ріпаку регулює синтез вуглеводів, нуклеїнових кислот, необхідний для розвитку меристеми, впливає на ріст і поділ клітин, оскільки є складовим елементом стінок клітин. Поліпшує переміщення у рослині продуктів фотосинтезу, сприяє кращому формуванню пилку, запобігає обпаданню зав’язей, збільшує морозостійкість, підвищує насіннєву продуктивність та вміст олії. Нестача бору призводить до зменшення кількості стручків і насіння у стручках, гальмування росту рослин, відмирання точок росту. Ознаками нестачі бору є хлороз молодих листків, поява плям червоно-фіолетового кольору по краях листя, що поступово охоплює всі листкові пластинки.

Бор є рухомим елементом і на легких ґрунтах легко вимивається. Особливо часто його дефіцит виникає на бідних піщаних та супіщаних ґрунтах, кислих, заболочених, провапнованих ґрунтах і в період тривалої посухи.

На слабо забезпечених цим елементом ґрунтах урожайність після внесення бору зростає на 2-5 ц/га. Бор вносять, коли його менше 0,30 мг/кг сухого ґрунту. Обов’язковий до застосування на кислих ґрунтах. Вносять при позакореневому підживленні навесні перед змиканням рослин у рядках у фазі бутонізації – до фази цвітіння, коли добре розвинута листкова поверхня. Ріпак потребує 300-600 г бору на 1 га. Потреба ріпаку у борі уп’ятеро більша, ніж у зернових культур.

Марганець найбільш ефективний на ґрунтах із нейтральною або лужною реакцією, оскільки при рН більш ніж 6,5 стає практично недоступним для рослин. Це другий за своїм значенням мікроелемент для ріпаку. Забезпечує приріст урожаю 2,5-5,0 ц/га. Зменшує ураження борошнистою росою. Сприяє збільшенню вмісту хлорофілу в листі, бере участь у синтезі вітаміну С, що збільшує морозостійкість.

Нестача марганцю призводить до сповільнення росту, хлорозу між жилками молодих листків, сповільнення утворення білка та вуглеводів, зниження вмісту жиру та зменшення числа стручків. Найкраще вносити позакоренево у період найбільшого розвитку листкової поверхні та у фазі бутонізації. Ріпак потребує 200-500 г/га марганцю.

Дефіцит молібдену мають кислі ґрунти. Вносять його, коли вміст менше 0,15 мг на 1 кг сухого ґрунту. На нестачу молібдену ріпак реагує помітним зменшенням урожайності. Молібден посилює фотосинтез за нижчих температур і за хмарної погоди, впливає на утворення та стабільність хлорофілу, підвищує стійкість рослин до холоду, позначується на синтезі, перетворенні і пересуванні в рослині багатьох сполук.

Найбільш ефективним і найбільш поширеним є листкове внесення мікродобрив.